Вінницький обласний краєзнавчий музейЯкщо хочеш зробити собі невелику подорож у часі — Вінницький обласний краєзнавчий музей саме те місце. Уяви: заходиш — і ось ти вже між мамонтом, козаками й сарматським золотом.
Починалося все доволі скромно: перша виставка відкрилася у квартирі художника В’ячеслава Коренєва у 1919 році. Тобто буквально — музей у хаті! війна забрала чимало скарбів: частину фондів вивезли до Німеччини, і більшість так і не повернулася.
Сьогодні в музеї — понад 100 тисяч експонатів. Тут і стародавні прикраси, і зброя, і мінерали, і навіть золото Поділля — артефакти, які бачили ще скіфи. А головна зірка колекції — справжній мамонт на ім’я “Вінні”. Його кістки знайшли неподалік, тож колись Вінниця була зовсім не затишним містом, а диким степом із шерстяними велетнями.

Вінницькі муриВінницькі мури — це така собі “стіна пам’яті”. Їх почали зводити коли староста Валентин Калиновський віддав землю єзуїтам під монастир. І ті не просто поставили храм, а справжню фортецю: товсті стіни, бійниці, вежі — щоб молитись і водночас тримати оборону від татарських нападів. Трохи пізніше поруч оселилися домініканці, і два монастирі з’єднали в один комплекс. У підсумку вийшов цілий духовно-оборонний центр.
До сьогодні вціліли лише фрагменти мурів і кілька веж. Коли гуляєш там, легко уявити, як колись тут стояли вартові, а десь у дворі єзуїти проводили заняття в колегіумі.
А якщо хочеш не просто пройтись, а дізнатися історію зсередини — відвідай екскурсію «Мури. Погляд крізь віки». Побачиш Вінницю як місто, яке вміє берегти свої старі стіни й свої історії.

Костел св. Діви Марії АнгельськоїЗведений у стилі тосканського бароко, костел виглядає стримано й благородно. Його зводили капуцини, яких називають “братами-меншими”. Вони відомі своєю скромністю, служінням людям і любов’ю до простих, але досконалих форм.
Під храмом — підземелля і крипти, які відкрили для відвідувачів лише нещодавно — і це одна з найатмосферніших екскурсій у Вінниці. А у головному залі, звучить орган німецької фірми Sauer — справжнє серце костелу. І його звук “обволікає, як молитва”.
Храм пережив непрості часи: закриття, перетворення на “лекторій атеїзму”, навіть бомбосховище у радянські роки. Але капуцини повернулися, і костел знову ожив. Сьогодні костел є однією з точок Подільського шляху Святого Якова (Camino Podolico) — паломницького маршруту, що проходить Україною і веде до іспанського Сантьяго-де-Компостела.

Вежа Артинова (Музей Вінниці)Спочатку, це була не романтична пам’ятка, а водонапірна вежа з пожежною каланчею. Звідси стежили, чи не димить десь дах, і одночасно качали воду з Південного Бугу — такий був “мультифункціональний гаджет” свого часу. А щоб вежа не виглядала як просто технічна споруда, на неї поставили годинник, і вона стала схожа на ратушу.
Під час Другої світової війни вона стала спостережним пунктом, а після — житлом для працівників водоканалу). Сьогодні сюди пускають туристів — можна піднятись на оглядовий майданчик і побачити все місто зверху. А головна фішка — годинник, який грає пісні! Зранку — гімн України, вдень “Подоляночка”, а ввечері — “Щедрик” і навіть “Оду до радості” Бетховена.
До речі, вежу вже оцифрували у 3D, щоб зберегти її навіть у разі руйнування.

Галерея ХХІГалерея позиціонує себе як простір для творчих людей: тут можна не лише подивитись виставку, а й послухати концерт, сходити на майстер-клас чи презентацію. Виставки змінюються кожні два тижні, тож щоразу, коли заходиш, — нова історія, нові емоції.
Окрім живопису, тут є відеоарт, інсталяції, фотографія, і навіть “Арт Шик” — підпроєкт, який займається сучасним мистецтвом і продажем авторських робіт. Так, якщо щось сподобається — можеш не просто подивитись, а забрати додому шматочок натхнення.
І найприємніше — вхід безкоштовний. Просто заходь, дивись, відчувай і, можливо, знайди ту картину, яка “заговорить” саме до тебе.

Центральний міський парк ім. ЛеонтовичаОсь це місце у Вінниці, де можна забути про шум і просто видихнути. Раніше його знали як парк Горького, але у 2020 році йому дали нове, справедливе ім’я — на честь Миколи Леонтовича, автора всесвітньо відомого «Щедрика».
Парк величезний, зелений і живий у будь-яку пору року. Тут стоїть один із п’яти стаціонарних планетаріїв України — така собі космічна капсула, де можна подивитись на зірки навіть у дощовий день. Поруч — «Міні-Вінниця»: фортеця, собори, старовинні будівлі — усе в мініатюрі.

Будинок лікаря Костянтина Новінського (1913)Будинок лікаря Костянтина Новінського — це одна з тих вінницьких історій, де більше запитань, ніж відповідей. Він то зветься “маєтком Новінського”, то “будинком Кумбарі” — історики й досі сперечаються, хто ж був справжнім власником: лікар-акушер чи заможний купець.
Архітектурно — це справжня перлина модерну: плавні лінії, витончені форми, і головна “родзинка” — півциркулярний еркер на другому поверсі, що додає будинку шарму. Для свого часу це була інноваційна споруда — із залізобетоном і сталевими балками, що робило її надзвичайно міцною.
На жаль, сьогодні будинок переживає не найкращі часи — фасад руйнується, а питання власності зависло у повітрі. Попри це, у старих вінницьких екскурсіях його згадують як одну з “прихованих перлин” міста — тих, що не кричать про себе, але варто підняти очі, і ти побачиш, як архітектура розповідає історію міста.

Київський містЦе міст, який знає кожен вінничанин, навіть якщо ніколи не думав, як він називається. Колись його звали П’ятничанським, але народ вирішив по-своєму — “Київський”, бо веде саме туди, у напрямку столиці.
Вдень — це просто переправа через Буг, але вночі міст перетворюється на фотозірку. Підсвічування робить його помітним з будь-якої точки набережної. А якщо придивитись — на парапетах сидять бронзові пташки й звірята. Маленькі, але з характером. То авжеж треба неодмінно потерти одного з них і загадати бажання.