Стамбульський паркСимвол дружби, культури й теплого середземноморського настрою. Тут навіть клумби розквітають у турецьких орнаментах. Серед улюблених “секретів” — грот Діани. Його виклали ще в XIX столітті з місцевого вапняку, і сьогодні він виглядає так, ніби зійшов зі сторінок старовинного роману.
Тут є все для спокійної прогулянки: скульптури, велодоріжки, тіньові лавки й навіть зони для вигулу пухнастих мешканців міста. А на десерт — величезний напис “Odesa Istanbul”, який став улюбленою фотозоною.

Карантинна аркадаНа перший погляд — просто гарна стіна з арками, але насправді це залишки старої фортеці-карантину, яка колись відокремлювала “небезпечну” зону прибулих від решти міста.
Стіна має сім арок і товщину майже метр — міцна, як одеський характер. Поруч стоять дві вежі: Порохова і Сторожева.
Якщо піднятися на оглядовий майданчик: перед тобою розкривається порт, море, кораблі, вітер і вся та сама Одеса, що пам’ятає ще часи, коли “карантин” означав не маску, а мур.

Парк імені Тараса ШевченкаКолись тут стояв турецький оборонний рубіж Хаджибей, потім — карантинна зона й навіть “чумне кладовище”. Одеса завжди вміла поєднувати драми історії з мальовничими краєвидами. З пагорбів парку відкривається чудовий краєвид на порт. Недарма одесити називають його “островом спокою” — придивіться, тут навіть чайки літають повільніше.
Сам парк з’явився завдяки міському голові Григорію Маразлі. Кажуть, він був не лише меценатом, а й стратегом — розумів, що гарний парк підвищить ціну довколишніх ділянок. Ага, бізнес — це теж мистецтво!

Арт-об'єкт Domus Solis (Будинок сонця)Тільки поглянь — це ж справжній портал у світанок Одеси! Відкрили його у 2017 році, і відтоді він став улюбленою фотозоною всіх, хто любить ловити сонячні промені.
Автор — відомий одеський скульптор Михайло Рева, який створив багато “душевних” символів міста. Він кілька місяців працював над цією бронзовою красунею, зробленою за зразком старих дверей із Рішельєвської, 21. Ті, до речі, бачили ще імперські часи, революції й штормові ночі. Але зараз, вранці, коли перші промені сонця проходять крізь двері, то ніби саме світло входить у місто.

Пляж ЛанжеронЦе був перший міський пляж — ще тоді, коли решта узбережжя тільки чекала своїх купальників. Названий він на честь французького графа Луї-Олександра Андро де Ланжерона — генерала, який після служби в армії Наполеона опинився в Одесі, став тут градоначальником і зробив чимало для розвитку міста. Саме за його каденції Одеса отримала перший міський план забудови, водогін і статус справжнього європейського порту.
Граф настільки закохався в море, що саме на цьому узбережжі збудував собі дачу. Зараз від тієї дачі збереглася лише арка Ланжерона, яка й досі зустрічає гостей біля входу на пляж і нагадує, що в кожній хвилі Одеси є трохи французького шарму.

Жовтий каміньА ось і ландмарк пляжу Відрада, місце, де “домовляються про зустріч”. Щоправда, туристи попереджають: купатися біля самого каменя — не найкраща ідея. Місце мальовниче, але хвилі й каміння роблять захід у воду трохи “екстремальним”. Зате фото звідси — гарантовано збирають вподобайки в Інстаграмі.
За легендою, цей камінь — шматок схилу, що колись відірвався і спустився вниз до моря. Велетенська брила черепашнику тепер спокійно гріється на сонці, мов старий одесит, який бачив усе і вже нічому не дивується.

Канатна дорогаЗапрошую на справжній ретро-атракціон із видом на море, який працює ще з 1971 року. Квиточок на цю повітряну екстрім-пригоду коштує 200 гривень в один бік.
Верхня станція розташована за Мавританською аркою — витонченою спорудою початку ХХ століття, трохи схожою на декорацію до казки про “Тисячу й одну ніч”. А сама канатка — це поєднання романтики, ностальгії та легкої “іржі часу”.

Одеська кіностудіяЦе місце, де народилось українське кіно і де, здається, навіть повітря пахне кіноплівкою. Заснована ще у 1907 році, коли фотограф Мирон Гроссман знімав перші міські хроніки, вона стала однією з найстаріших кіностудій світу. Її символ — бригантина, — був оновлений до сторіччя студії.
Саме тут творили Кіра Муратова, Віра Холодна, Олександр Довженко — люди, які перетворили Одесу на кінематографічну Мекку. А ще тут одесит Йосип Тимченко винайшов кіноапарат на два роки раніше за братів Люм’єр!
Тут можна пройтись екскурсією стилізованими залами, побачити костюми, декорації й навіть зайти у павільйон, де, можливо, прямо зараз почнеться нова кіноісторія.

Казковий тунельЦе одне з тих місць в Одесі, куди заходиш із цікавості, а виходиш із відчуттям, ніби побував у іншій реальності. Його стіни прикрашені мозаїками, орнаментами й цитатами про море — поєднання арт-галереї з підземеллям. Під час війни частину тунелю відкрили як укриття: облаштували вентиляцію, частково оновили освітлення, але вхід поки що тільки зі сторони пляжу.
Всередині прохолодно — справжній порятунок у літню спеку. Але будь готовий: світла там мінімум, тому атмосфера — трішки моторошна. Кажуть, якщо йти повільно, чути, як море дихає зверху. А якщо швидко — то чути власне серце.

Дача АшкеназіПеред тобой справжня перлина одеської архітектури, якій уже понад сто років. Особняк зберігся майже в первісному вигляді. Колись ця дача належала заможній родині Ашкеназі — банкірам і зернотрейдерам, які могли собі дозволити трохи розкоші біля моря. І треба визнати, вони знали толк у красі: білосніжний фасад, вишукані ліпнини, балюстради — будівля виглядає як міні-палац.
Не дивно, що дача з’являлась у фільмах і численних фотосесіях. Вона немов створена для кадру — трохи загадкова, трохи ностальгійна, і дуже одеська.

Оранжерея МаразліТільки но поглянь — це мов привид колишньої розкоші Одеси. Колись вона була частиною грандіозної дачі міського голови Григорія Маразлі — того самого, що подарував Одесі парки, театри й дороги, а собі — власний маленький рай на схилі. Із усього комплексу збереглася лише ця оранжерея — але яка!
Вона виглядала не як теплиця, а як справжній палац для рослин: скляний купол, витончені металеві арки (до речі, частину матеріалів замовляли аж у США), а всередині — система парового опалення, щоб навіть у зиму тут панувало літо.

Дендропарк ПеремогиНастав час сповільнитись у справжньому зеленому оазису серед міської метушні. У центрі — мальовничий ставок із фонтаном, який увечері перетворюється на міні-шоу, де вода танцює в ритмі підсвітки.
Тут росте понад 500 видів дерев і кущів — від звичних лип і кленів до теплолюбних екзотів. Весною парк особливо казковий: розквітає алея сакур.Для релаксу — зони, де можна просто посидіти біля води з кавою або книжкою, або і з тим, і з тим. А ще — тут мешкають приязні черепашки, які зовсім не бояться людей. Кажуть, якщо одна з них підпливе до тебе, то день буде щасливим.

2-й Християнський цвинтарСеред найвідоміших споруд цвинтаря — каплиці-склепи, яким вже більше століття. Але наймоторошніші історії пов’язані з Тюремним замком, що навпроти. Кажуть, у 30-х звідти вночі виїжджали вантажівки з тілами жертв сталінських репресій. Людей ховали потайки — просто в котлованах. Через десятиліття тут дійсно знайшли кілька братських могил, а дорогу поруч одесити й досі називають “дорогою смерті”.
Та попри свою похмурість, цвинтар — це ще й некрополь видатних одеситів. Тут спочиває Володимир Філатов, геніальний офтальмолог, який першим здійснив пересадку рогівки; Йосип Тимченко, той самий винахідник кіноапарата; художники Кіріак Костанді і Євген Буковецький, що передали в полотнах душу Півдня; улюблений багатьма актор Михайло Водяний; архітектор Вікентій Прохаска, який формував обличчя старої Одеси; і винороб Василь Таїров, завдяки якому місто стало столицею українського вина. Є й світла історія — про блаженного старця Івана Жуковського, “мудреця серед могил”, який під час другої світової жив прямо на території цвинтаря й допомагав людям знайти віру і спокій.

Ринок ПривозІ ось, нарешті, справжнє серце одеської торгівлі, місце, де життя кипить, як борщ на плиті. Свою назву він отримав ще у XIX столітті — від возів, якими сюди “привозили” товари з усієї округи. Звідси й легендарне: “Якщо на Привозі немає — значить, такого не існує”. Туристи кажуть: Привоз — це не просто ринок, а музей емоцій просто неба.
Навіть після того, як у 2025-му частина ринку постраждала від атаки російського дрона, Привоз не здався — як справжній одесит, він відмився і знову торгує. Бо Привоз — це не просто місце покупок, це концентрат одеської філософії: попри все жити з душею і посмішкою.